Розвіялось марево сонцем уранці,
Любов затаїлась в росі на світанні;
Вітер розвіє останнє зітхання,
Що десь загубилось в траві від кохання.
А там на тілі столітнього дуба
Кора пам’ятає ще шрами та згубу;
І кров, що омилась рясними дощами,
Пролита колись за нас козаками.
А стан біло-чорний, тоненький в берези
Ще ніж в свому серці забути не може,
Все палче та й плаче мутною водою,
І розчиняються сльози десь там під травою.
І наша є сила в єднанні за волю,
І тих, хто ліг смертю за нас, за свободу,
За тих, хто сьогодні вірить в країну,
Підніме свій дух на її оборону.
No comments:
Post a Comment