Кохання моє доцвітає,
І скоро вже цвіт опаде,
А смуток на серце лягає,
І камінь на душу впаде.
А ти все живеш і не знаєш,
Що серце моє ти караєш
За те, що любило безмежно,
За те, що вмирає тепер.
А сонце вже світить і гріє,
Та тільки не нашу любов,
Ми більше не діти з тобою,
А змучені часом й журбою.
Я попрощаюся назавжди,
Чи може змінимо тут щось?
Але чи варто печаль міняти на журбу?
