Я втомлена піду за своїм серцем,
Я прихилю думки , навідаю я душу,
Я розкажу тривозі як мені спокійно,
Я не відчую жодного жалю.
Розбуджені тривога й спокій,
Вінчаються під марші грому і дощу,
Земля - замучена від спеки,
Затоплюються тріщини її.
Я скочуюсь із кожною краплиною води,
Я зараз – дощ, я відчуваю землю…
Я небом стала у своєму існуванні,
Я блискавкою вдарила униз.
Невже так можна відчувати?
Цей всесвіт – я! Я – його плоть …
Я віддаю себе природі на вінчання,
Я проникаю поступово у цю суть.
No comments:
Post a Comment