О, сонце моє, на світанку,
Благаю, посміхнись хоч ти мені!
Для мене вже немає ранку,
Коли б хотілось жити і мені.
Життя моє таке одноманітне,
І стало, наче чорно-біле те кіно,
І в цьому фільмі все життя моя зав'яне,
Коли не розмалює хтось його.
Пішов від мене той єдиний,
Кого забути я не можу довгий час,
І знов настав той день похмурий,
Й не повернутись більше до життя.
Де ж ходить щастя моє по землі?
Де я любов свою, у сні, згубила,
Десь на дні моєї змученої й мертвої душі?
Не вірю більше тим, хто каже час - це лікар,
Ніщо не допоможе вже мені.
Забути неможливо ту людину,
Яка для тебе стала сенсом у житті.
No comments:
Post a Comment